Немає страшнішого лиха на землі, ніж втрата матір'ю дитини. Саме з такими почуттями вже майже п’ять місяців живе мешканка Сторожинецького району Олена (ім’я змінено).
Вона щодня шукає свою єдину доньку, яка була зазомбована настоятелем підозрілої церкви Олегом Поповим у с. Прилипче Заставнівського району. Пішовши туди, 28-річна дівчина так і не повернулась додому, залишивши рідну матір та улюблену вчительську роботу.
Відмінниця, що покладала надії
- Для своєї донечки Марини завжди намагалась зробити все, - згадує пані Олена, - А вона ще з раннього дитинства була допитливою, гарно навчалась та ніколи не цуралась домашньої роботи.
За успіхи у школі, її нагородили золотою медаллю, університет закінчила з червоним дипломом - магістра філософії. Готувалась в аспірантуру. Аби не гаяти час, дівчина вирішила піти працювати вчителькою у сільську школу. Щороку її учні займали місця на обласних та всеукраїнських турах олімпіад. Марина була автором та співавтором методичних посібників для навчання, і завдяки своїй роботі стрімко піднімалась по кар’єрній драбині (за п’ять років отримала «вищу» категорію).
Горе розпочалося з дива
І Марина, і її матір завжди були набожними. 2007 року дівчині у руки потрапила одна з місцевих газет, де описували, що в селі Прилипче Заставнівського району вже три роки поспіль відбуваються дива - у Свято-Успенському храмі ікони мироточать та цвітуть ліліями. Через деякий час Марина почала туди їздити на нічні служби щосереди, адже, як говорили, що нічна служба краща, вона прирівнюється до сорокаденних служінь. Мати спочатку не вбачала нічого поганого у цих поїздках, і навіть сама поїхала до Прилипчого.
Серйозні зміни розпочались 2010 року. Юна Марина почала молитися вночі при свічці, дедалі частіше їздила в Прилипче і затримувалась там досить довго. Мати страшенно переживала, адже через брак часу з нею відвідувати церкву не могла, а що вона робить там – не знала. Олена запитувала дівчину: «Чому ти їздиш саме туди? Чому не ходиш до місцевої церкви?». На що Марина відповідала, що тільки там святе місце, тільки там Бог і спасіння.
Помітили зміни у дівчині і сусіди, друзі, вона стала менше з ними спілкуватись. Згодом остаточно відмовилась від мобільного телефону, хоча працювала завучем у школі і він був необхідний їй. Та весь свій вільний від роботи час Марина проводила у Свято-Успенській церкві. Коли мати побачила, що дівчина втратила інтерес до життя поза храмом, вона вирішила вжити серйозних заходів.
- Деколи вона їхала в Прилипче на день, а зникала на три-чотири доби. Тож я не стрималась і вирішила вирушати за нею, аби забрати додому, - каже матір. Монастир та люди у чорному
Коли мати вперше (31 грудня 2010 рік) приїхала в село, щоб забрати дівчину з храму, вона була шокована побаченим. Її юна донечка, наче монахиня, була повністю одягнена у чорне. Тут так вдягались всі. Вона стверджувала, що це монастир, хоча це було не так: молоді дівчата, хлопці, чоловіки, жінки та діти – всі тут жили разом, вкупі. Приїзд матері Марину не турбував, навіть навпаки – вона просила її залишитися з нею. Після охрещення, дівчина остаточно змінилась – стала жорсткою, бездушною, заявила, що тепер одягатиметься тільки в чорне і має бути тільки в Прилипчому. Як пізніше матір дізналася, на охрещенні Марина серйозно застудилась, два тижні лежала хворою, та від лікаря відмовилась, адже вважала, що тільки її пастир може лікувати. - Згодом дізналась, що останні декілька років донька відносила у церкву в Прилипчому всю свою зарплату. Тож виходить, що її лікування, харчування та проживання там не було благодійним безкоштовним даром доброго «попа», - каже пані Олена. – Всі ми розуміємо, що у справді святому храмі грошей би ніхто не брав. «Не пустиш назавжди – ходитимеш на мою могилу…» Не пустити її на службу було неможливо, дівчина погрожувала, що покінчить із життям. «Якщо мене не пустиш назавжди в Прилипче – будеш ходити до мене на могилу», - казала Марина. Одного разу, коли мати ще раз приїхала за дівчиною, відбувся прикрий випадок. Марина відмовлялась піти з мамою, а коли та вирішила вивести її за руку силоміць, «братія» (так називають парафіяг цієї церкви) почала відбивати дівчину, а жінці викручувати руку та штовхати у таксі. Найдивовижніше, що «брати» навіювали, що мати обов’язково битиме доньку, що насправді вони захищали її, а згодом, що рідні її відправлять до психлікарні. - Не покидай мене одну на старості літ, - молила Олена доньку. Та Марина відповідала, щоб матір продавала хату і їхала з нею в Прилипче, інакше вона з нею не лишиться, адже вона тут в пеклі. Дівчину стовідсотково переконали, що спасуться тільки ті, то відвідує храм у Прилипчому, навіть Свята земля не така «свята». А Марина, натомість, почала боятися матері. А 22 березня 2011 року дівчина зайшла до сусідки і повідомила їй, що йде назавжди і що матір її тепер ніколи не знайде. В цей час голос у Марини був щасливий, як ніколи. І з того дня матір її не бачила.
Марні пошуки та безкінечні заяви до міліції
Навіть зовсім байдужа до Марини людина могла побачити, що з нею відбувається щось страшне. А чимало тих, хто відвідував Свято-Успенську церкву в Прилипчому, зізнаються, що методи служіння тамтешнього священика аж занадто схожі на зомбування. Крім того, є достовірні свідчення, що випадок Олени непоодинокий. Часто чоловіки заради «братства» покидали жінок, навіть сам настоятель пішов від жінки, залишивши трьох дітей, дехто покинув успішну кар’єру і сім'ю та переїхав до монастиря. Родинами люди переїжджали до Прилипчого, продавши свої будинки. Та коли «священик» вирішив відлучити їх від церкви, залишались без даху над головою та грошей для існування.
Історія Олени на цьому не закінчується. З дня зникнення доньки вона написала нескінченну кількість заяв до міліції, отримала чимало відповідей, схожих одна на одну, та з'ясувати змогла лиш одне – доньки в Прилипчому немає, а навіть якщо є, її переховують.
Неодноразово відвідувала настоятеля Свято-Успенського храму і міліція, а саме органи УМВС Заставнівського району. 4 квітня цього року Олег Попов їм (так звати священика) пояснив: «Останній раз, громадянка, яку ви розшукуєте, приходила до нас близько двох тижнів тому, але ми її не прийняли, адже не хотіли мати проблем з її матір'ю..». Також священик наголошував, що його благодійна організація (так він називає свою структуру) утримує всіх тільки добровільно. Односельчани настоятеля Олега Попова стверджують, що він заманює людей заради грошей, і саме тому вирішив, заради доходу взявся і за лікування людей. За освітою він агроном-економіст, а семінарії не закінчував.
Наступні свідчення Олега Попова 3 травня зовсім відрізнялись від попередніх.
- Я знаю де вона. Вона поїхала до Росії, - казав він працівникам Заставнівського РВ УМВС.
Та туди вона переїхати навряд чи могла, адже всі документи Марини залишились вдома. Зрештою міліція стала чимраз менше звертати увагу на побиту горем матір – Олену. Дехто її навіть виганяв, стверджуючи, що вона сама винна, адже так виховала доньку.
Востаннє на свідчення по цій страві Олега Попова викликали 25 липня. Представникам міліції він знову сказав, що дівчину він не бачив з березня і де вона не знає, адже тоді в церкву її не прийняли.
Наразі Олена продовжує пошуки і не втрачає надії.
- Я не прагну поділитись горем, але хочу застерегти, щоб люди не відвідували храм у Прилипчому і берегли своїх рідних, - з гіркотою каже пані Олена. Ірина БЄЛОВА Від І До
Останнє оновлення на П'ятниця, 19 серпня 2011, 09:39
